Частин перша
В квітні, в затишному грузинському кафе, біля станції метро Золоті Ворота в Києві, спілкуючись з Аннабеллою Моріною, засновницею «Руху Почайна», в мене зародилась ідея пройти і дослідити літописну річку Почайна. Планував це зробити 10 травня, під час фестивалю «Живи Річко», який Аннабелла разом з командою активістів організовувала в честь початку ревіталізації(відродження річки) Почайни. Я навіть збирав групу туристів для сплаву і планував вести на каяках двійках, але через дощову і холодну погоду група не зібралась і добре, що не зібралась. В день самого фестивалю, Михайло Петелицький, засновника «Каяк Каноє Центру» привіз каяки на Почайну і я зміг дослідити найкоротший колектор річки і побачити майже закритий шлюз, який на каяку тандемі пройти дуже важко…
Але ідея дослідити Почайну з її трьома колекторами, отримала нову енергію після того, як в ютюбі я натрапив на програму «Код Віри», в якій ведучий разом з Анабеллою і командою рятувальників з МНС на човні заходили в найдовший колектор під проспектом Степана Бандери. Зателефонував своєму другові з Житомира Андрієві Жигадлу, розповів йому про ідею. Написав Михайлу Петелицькому, який порадив піднятись вверх по Почайній з Дніпра.
Вранці 27 травня, ми разом з Андрієм були на оболонському каячному прокаті «Каяк Каноє Центру». Стартували з пляжу Наталка о 10.50, тихо пройшли під мостом Фукса(Московським), повернули в затоку Волкувату і на здивування рибалки, що сидів на колекторі-усті Почайни ми зайшли в першу частину підземної річки. Спочатку намагалися гребти веслами, але це була погана ідея, і защипавши весла за тримачі, почали відштовхуватись від стін колектора і рухатись все далі в глибину невідомості. В Андрія одразу з’явились історії про випущених крокодилів і черепашок Ніндзя, і яким би ти не був безстрашним, підсвідомість починає малювати на фоні темноти моторошні образи.. Цікаво, що в колекторі панує тишина і не скажеш, що ми знаходимось під шосе.
Вийшовши з першого колектора, ми потрапили в плавні Почайни, яку називають затокою Волкувата, але це ніяка не затока, бо Почайна створила тут собі меандруюче русло, яке через колектор жваво вливається в Дніпро.
Почайна, від свого сучасного устя(устя річки змінили будівничі залізниці) до другого колектора, справжня мрія київського каякера – це справжня оаза безлюдних озер, плавнів і густого заплавного лісу. Ми натрапили на величезну колонію з тисяч мартинів, які гніздяться в плавнях Почайни, ми побачили як квітнуть кущі жовтих півників над водою, дерева повалені бобрами і боброві гатки.
Але, щоб все це побачити, потрібно прикласти чималих зусиль, адже весняна Почайна річка з характером і швидкою течією. Також звичайна, каякерська техніка греблі вам не допоможе, тому що річка має дуже покручені меандри з шириною русла в 2-3 метра, деякі проходи менше метра…
Ми звернули увагу на те, що річка під час зливи, дуже швидко підіймається майже на метр і стає справжнім паводковим потоком – це було видно по вологій лінії крутих берегів.
Приклавши багато зусиль і каякерської видумки, ми пройшли нижнє русло Почайни і дійшли до другого колектора, який, не зрозуміло для чого, майже закритий шлюзом і ця гідротехнічна споруда закривала весь вхід в колектор, залишивши вхід з висотою п'ятнадцять сантиметрів. Навіть ніс каяка не зміг вільно увійти в шлюз.
Я зробив декілька спроб протиснутись в шлюз, але не вийшло і дав спробувати Андрієві. Андрій, якимось не зрозумілим для мене чином проліз, я зробив другу спробу і теж зміг пройти і тепер розумію, що не кожен з своїми габаритами зможе пройти другий шлюз на Почайній.
Другий шлюз зовсім невеликий і після нього ми потрапили в розчищене і найширше, довжиною 200-метрів русло Почайни – саме з цієї локації починається ландшафтний парк Почайна з красивим історичним муралом, саме тут був фестиваль «Живи Річко», саме тут попрацювала зимою техніка і розчистила русло. Ця локація на Почайній набуває нового сенсу і стає місцем паломництва, адже Почайна – це наш київський Йордан.
Якось дуже органічно було зустріти в парку Аннбеллу, парк став для нею другим домом і на відміну від багатьох людей, які створюють красу для себе і своєї сім’ї, Аннабелла з командою створює красу, наповнює сенсами і повертає з небуття історію для мільйонів.
Привітавшись з Аннабеллою, ми рушили далі вверх по течії в бетонну частину русла, яке досить швидко пройшли і увійшли в найдовший колектор, що з’єднує «живе русло» Почайни з озером Йорданське.
Колектор під проспектом Степана Бандери місце особливе і таємниче, особливо коли йдеш і в темноті бачиш, що колектор розходиться на декілька відгалужень. В голові знову з’являються крокодили і всі інші містичні істоти.. На дні колектора декілька каменюк, а майже посередині перекат, який мені вдалось з першого разу пройти… Важкість проходження колектора винагороджується видом на синє плесо озера Йорданське…
Зайшовши в озеро, спочатку очі дивуються широкому плесу, простору, а душа радується успішному проходженню випробувань. Дійшовши до пляжу на Йорданському ми пообідали, відпочили і рушили знову в Почайну, але тепер класичним сплавом вниз по-течії.
Частина друга «Почайна, Дніпро і озера Труханового острова»!
В третій колектор, який на шляху назад є першим, зайшли, як поїзд метро з мосту в тунель і течія нас понесла з такою швидкістю, що аналогія з метро дуже доречна.. Верхню і нижню Почайну сплавом ми з Андрієм дуже швидко пройшли, тільки трохи затримались на Бобровій гатці, яку вирішили не обносити, а пройти на каяках.
Увійшовши з Почайної в затоку Волковата, а далі в Дніпро дійшли до Труханового озера, до локації де колись починався один із рукавів Чорторию, протоки, яка була штучно викопана киянами в середині вісімнадцятого століття, а потім штучно закопана в столітті дев’ятнадцятому. Трохи помилились самим вузьким місцем між головним руслом і першим з Труханівських озер, які і були шляхом Чорторию, прийшлося прогулятись з каяками сосновим лісом і «пошукати води», але похибка була невелика і невдовзі ми увійшли в перше озеро. Такої кришталево чистої води, як на Труханових озерах, немає в жодній київській водоймі, бачити можна на глибину в 3 метри, йдеш озерами ніби в великому акваріумі – бачиш щук, линів, плоскирок, червонопірок, окунів, лящів і чарівні кущі підводної рослинності.
Дуже швидко обносились через невеличкі гребельки і рухались на південь до Озера Бабине. Вкінці останнього озера ми з Андрієм вирішили знайти ще трохи собі пригод і спробували залізти в трубу, яка поєднувала наше озеро з озером Бабине і виходили неподалік нового Подільсько-Воскресенського мостового переходу. На диво нам вдалось пройти цю трубу і фактично розширити рамки каякінгу в Києві.
Швидко пройшли Бабине і обнеслись в Матвіївську затоку.
Пройшли дальнім рукавом Матвіївської затоки, яка нагадує річки Лівобережжя, пройшли повз греблеві доріжки «академістів», увійшли в венеціанську протоку і зайшли на прокат «Каяк Каноє Центру», що знаходиться в чарівній затоці на Долобецькому острові(парк «Гідропарк»).
Дякую, Андрієві Жигадлу, Михайло Петелицькому і особливо Анабеллі Морінній за цей маршрут і можливість його пройти. Тепер мій Тойвоклуб, додав ще один київським маршрут в свою колекцію.
Друзі, я Вас запрошую пройти маршрут «Відкрити Почайну» на вихідних, до часу коли на Почайній не почнеться межинь і рівень води впаде…
Деталі мандрівки дивіться за посиланням: http://atu.in.ua/for-tourists/events/220-vidkryty-pochainu-chortoryi-desenka-i-bobrivnia-na-kaiakakh
Дякую, що прочитили мою статтю.
З повагою, Андрій Романчук
Координатор Тойвоклубу
Дата: 30.05.2017 року
